Е-1 Схеми з'єднань проводів і кабелів

                 Схеми з'єднань проводів і кабелів

1. Клейові з’єднання

2.Електрична схема з'єднань

3. Схеми з’єднань проводів і кабелів

4.Різні способи підключення вимикача та освітлювальних приладів

 
1.      Клейові матеріали — це в'язкі розчини, які мають клейову здатність. Клейові з'єднання порівняно з іншими (заклепочними, зварювальними та ін.) мають низку переваг: можливість з'єднання різних матеріалів (металів і сплавів, пластмас, скла тощо); стійкість до корозії; герметичність з'єднання; можливість з'єднання тонких матеріалів, Основним недоліком клейових з'єднань є їх обмежена теплостійкість (до 350 °С),

До складу клейових матеріалів входять такі компоненти: плівкоутворювальні речовини (основа клею, яка визначає фізико-меха-нічні властивості з'єднання); розчинники (утворюють певну в'язкість клею); пластифікатори (для ліквідації усадочних явищ у плівці і підвищення  еластичності); отвердники і каталізатори (для переведення плівкоутворювальної речовини у термостабільне з'єднання); наповнювачі (для зменшення усадки клейової плівки і підвищення міцності з'єднання).

     Клеї класифікують за призначенням (інструкційні — для з'єднання деталей, які сприймають навантаження, і неконструкщйні — для з'єднання ненавантажених деталей); за умовами тверднення (холодного і гарячого склеювання); за станом ігри постачанні (рідинні і порошкові). Найпоширенішими є рідкі клеї.

Клеї, одержані на основі синтетичних смол, застосовують у машинобудуванні і ремонтних підприємствах, Клеї можуть бути виготовлені на основі чистих смол і з добавленням каучуку, термопластів для зменшення крихкості при склеюванні.

     Клеї на основі фенолформальдегідних смол застосовують для склеювання металевих конструкцій. До них належать фенолполівінілацеталеві і фенолсилідійорганічні клеї,

Фенолкаучукові клеї (ВК-32-200, ВК-4 та ін.) застосовують для з'єднання деталей, які сприймають циклічні навантаження. Вони термо - і водостійкі, тому викориеговуютьея за будь-яких кліматичних умов.

Фенолполівінілацеталеві клеї (БФ-2, БФ-4) застосовують для склеювання металів, пластмас, скла та ін.

Фенолсиліційорганічні клеї (ВК-18, ВК-18М) характеризуються міцністю, термо - і водостійкістю.

Клеї на основі епоксидних смол утворюють міцні з'єднання як між металами, так і між металами ft різними пластичними масами. Випускають клеї з холодним (Л-4, ВК-9, КЛН-1 та ін;) і гарячим (ВК-32-ЭМ, К-153, ФЛ-4С та ін,) способами тверднення.

    Поліуретанові клеї (ПУ-2, ВК-5, ВК-11 та ін.) мають високу міцність, а також стійкість до нафтопродуктів.

Клеї На основі силіційорганічних з'єднань (ВК-2, ВК-8, ВК-16 та ін.) мають високі діелектричні властивості, стійкі до мастил, бензину. їх застосовують для склеювання легованих сталей, титанових сплавів та ін.

Гумові (каучукові) клеї (88Н, 88НП, 9М-35Ф, ФЭМ-1) використовують для з'єднання гумових і металевих деталей.

     До недоліків клейових з'єднань відносяться: незначна теплова стійкість (при температурі вище +90 ° С міцність їх різко знижується), схильність до повзучості при тривалому впливі великих статичних навантажень, тривалі терміни сушки, необхідність нагрівання для отримання стійких і герметичних з'єднань, низька міцність на зсув та ін

Надійне з'єднання деталей малої товщини, як правило, можливо тільки склеюванням.

Рис. 1. Рекомендовані конструктивні форми клейових з'єднань: а - площинні; б - таврові; в - циліндричні: I - з'єднань внапуск; II - врізні (шпунтові); III - стикові

     Клейові з'єднання здійснюють різними способами. Найчастіше застосовується з'єднання внах-рстку і встик за допомогою планки, втулки і т. п.

Найбільш поширені клейові з'єднання показані на рис. 1.

Існують різні види клеїв. Найбільш відомий клей БФ, що випускається під марками БФ-2, БФ-4, БФ-6.

Універсальний клей БФ-2 застосовують для склеювання металів, скла, порцеляни, бакеліту, текстоліту та інших матеріалів. Механічна міцність зберігається при нагріванні до температури не більше 80 "С. Цей клей застосовують для закладення тріщин в неответвленних місцях чавунних корпусів, для зміцнення нерухливих сполучень, для кріплення накладок на дисках муфт зчеплення та ін

Клей БФ-2 бензо-та маслостоек, є гарним діелектриком, захищає склеєні поверхні від корозії. Зберігають в закупореній посуді, бережуть від попадання води, вогненебезпечний.

Клей БФ-2 в рідкому вигляді наносять на підготовлені поверхні деталей, що з'єднуються можливо більш тонким шаром. Потім вийшла, плівка клею сушиться «до отлипа» при температурі 20 - 60 С протягом 50-60 хв. Наноситься другий шар, знов сушиться, потім наноситься третій шар і склеювані деталі з'єднують і сушать при температурі * 40-150 ° С протягом 30-60 хв при тиску 1 - 2МПа (10-20кгс/см2).

Він має високу міцність і стійкістю. На склеєне цим клеєм місце не діє гас, мастила, вода. Часто цим клеєм закріплюють накладки до гальмівних колодок автомобілів.

Клей НД-ЮТ випускається в готовому для вживання вигляді. Зберігають його в герметичній посуді в темному приміщенні протягом шести місяців (зберігає склеювальні властивості).

Клей НД-10Т наноситься в рідкому вигляді в один-два шари. Після нанесення першого шару сушка при нормальній температурі протягом години, а потім наноситься другий шар; деталі з'єднують і сушать при температурі 140-180 ° С протягом 1-2 год при тиску 50-200 кПа (0,5-2,0 кгс / см2).

     Термостійкі клеї застосовують для склеювання Деталей з різних металів, що працюють в умовах високих температур і вібрацій. Клей ВК-200 застосовують для склеювання з металів і металевих матеріалів деталей, що працюють безперервно до 300 год при 200 'С і до 20 год при 300 ° С.

Клеї наносять у два шари. Після нанесення першого матеріали, що з'єднуються клеєм ВК-32-200, мо-гут працювати в інтервалі температур від +60 до 120 ° С. Клей стійок проти бензину, мінерального масла і води. Протягом чотирьох місяців матеріали, з'єднані цим клеєм, можуть працювати в умовах, близьких до тропічним (при вологості 90% і температурі 50 ° С), без помітних знижень міцності з'єднання.

Клеєм ІПЕ-9 з'єднують метали, кераміку, гуму і інші матеріали. З'єднання дуже міцні при температурі 300 ° С.

Клей БФК-9 має високу термостійкість, застосовують для з'єднання металів з неметалами. Клей наносять на обидві поверхні тонким шаром і просушують протягом однієї години при температурі 20 ° С і 15 хв при температурі 60 ° С. Потім наносять другий шар і просушують протягом того ж часу.

Технологічний процес клейового з'єднання деталей незалежно від його конструкції, різноманітності склеюваних матеріалів і марок клеїв складається з наступних етапів: підготовка поверхонь до склеювання - взаємна підгонка, очищення від пилу і жиру й додання необхідної шорсткості; нанесення клею пензлем, шпателем, пульверизатором; витримка після нанесення клею (час витримки в залежності від сортів клею і матеріалу склеіваемость деталей коливається від 5 хв до 30 год і вище); затвердіння клею (використовують печі з обігрівом газами, пелкі, установки з електронагрівачами, уставки т. в. ч. і ін) ; температурний режим коливає-я від +25 до 250 ° С і вище; контроль якості до лівих з'єднань проводять ультразвуковими установками, лупою, підготовленими зразками.

Основний дефект, який часто має місце при склеюванні, - так званий «непроклей» (ділянки, на яких не здійснилося з'єднання склеюванням).

Причини неміцності клейових з'єднань: - погана очистка поверхонь, що склеюються; - нерівномірне нанесення шару на поверхні, що склеюються, окремі ділянки поверхні клеєм не змащені або змащені густо; - затвердіння нанесеного на поверхні клею до їх з'єднання; - недостатній тиск на з'єднуються частини склеюваних деталей; - неправильний температурний режим і недостатній час сушіння з'єднаних частин.

2.Електри́чна схе́ма з'є́днань — це електрична схема, що визначає конструктивне виконання електричних з'єднань елементів у виробі. Цей вид схем позначається у шифрі основного напису символами Э4

                                        Основні вимоги

На електричній схемі з'єднань (ГОСТ 2.702-201) наносять всі пристрої та елементи, які входять до складу виробу та їх з'єднання — проводи, джгути, кабелі, вхідні і вихідні елементи (з'єднувачі, затискачі, плати та ін.).

На схемі з'єднань, показують:

·         пристрої — у вигляді прямокутників та спрощених зовнішніх обрисів;

·         елементи — у вигляді умовних графічних познак, прямокутників або спрощених зовнішніх обрисів.

                                   Правила виконання

Правила зображення вхідних та вихідних елементів, які встановлені для принципових електричних схем, залишаються в силі і для схем з'єднання. З'єднувачі дозволяється зображати без окремих контактів.

В загальному випадку проводи, групи проводів, джгути та кабелі показують на схемі окремими лініями товщиною 0,4...1 мм. Проводи, які йдуть на схемі в одному напрямку, дозволяється зливати в загальну лінію із зображенням при підході до контактів кожного провода окремо.

Проводи, джгути, кабелі, жили кабелю повинні бути пронумеровані в межах виробу окремо. Їх позначення на схемі наносять по-різному:

·         номери кабелів проставляють в колах, які поміщені в розривах зображень кабелів біля місць розгалуження;

·         номери джгутів проставляють на поличках ліній–виносок біля місць розгалуження проводів.

Дозволяється над кабелем писати його позначення, якщо з'єднання читається по схемі однозначно. Дозволяється розміщувати на схемі необхідні технічні вказівки (над основним написом), наприклад, величини допустимих відстаней між проводами, джгутами та кабелями.

Схема повинна також містити відомості про проводи, кабелі (марку, переріз проводу, кількість та переріз жил в кабелі та ін.), які поміщають або біля ліній, якими зображують проводи і кабелі, або в таблиці з'єднань. Форму таблиці з'єднань вибирає розробник схеми в залежності від відомостей, які необхідно помістити в схемі. Таблицю розташовують на першому аркуші схеми над основним написом на відстані не ближче 12 мм від нього (продовження — зліва від основного напису) або у вигляді самостійного документа на форматі А4 з основним написом за формою 2.

В таблиці записують спочатку окремі проводи, а потім джгути проводів та кабелів у порядку зростання їх номерів. В графу «Примітки» поміщають дані про ізоляційні трубки та ін.

3.Схеми з'єднань проводів і кабелів

    Схеми з'єднань показують електричні з'єднання складових частин пристроїв електропривода й визначають проводи, джгути, шини й кабелі, якими здійснюються ці з'єднання, а також місця їхнього приєднання та вводу (затискачі, з'єднувачі й т.п.).     Ними користуються при розробці інших конструкційних документів, у першу чергу креслень, що визначають прокладку та кріплення проводів, джгутів і шин у складових частинах електропривода, а також при виготовленні виробів для здійснення приєднань і при налагодженні, контролі, ремонті й експлуатації електропривода. Розрізняють схеми внутрішніх і зовнішніх з'єднань, хоча ці терміни введені в ГОСТ умовно для зручності викладу правил виконання схем і не вказуються в найменуванні схем з'єднань.

    Схеми внутрішніх з'єднань показують з'єднання між елементами (деталями) усередині окремого пристрою й сполучення його вхідних і вихідних елементів (затискачів, з'єднувачів), коли конструктивно пристрій складається з окремих елементів (деталей), електрично з'єднаних усередині, а назовні виведені тільки вхідні й вихідні елементи (виводи, затискачі, з'єднувачі). Такими пристроями в схемах електроприводів є, наприклад, електронні й напівпровідникові реле часу, безконтактні логічні елементи, різні блоки (живлення, підсилення, пам'яті й т.п.), плати, панелі тощо. На схемі внутрішніх з'єднань зображують всі елементи, що входять до складу пристрою, вхідні й вихідні елементи й електричні з'єднання між ними.

    Схеми зовнішніх з'єднань показують з'єднання між окремими пристроями й елементами, що входять до складу виробу, тобто між апаратами, блоками, платами й окремими елементами, розташованими на панелі й у шафі керування, і з'єднання їх із вхідними й вихідними елементами виробу (затискачами, з'єднувачами). На схемі зовнішніх з'єднань зображують всі пристрої й елементи, у тому числі вхідні й вихідні, і електричні з'єднання між ними. Вхідні й вихідні елементи у вигляді затискачів або з'єднувачі дозволяють з'єднувати пристрої й елементи, розташовані на панелях або в шафах керування, з електричними пристроями й елементами, розташованими зазвичай поза панелями й шафами, на самому виробничому механізмі. До таких пристроїв належать електричні машини, кнопки й ключі керування, шляхові й кінцеві вимикачі, сигнальні пристрої й т.д.

       Далі на картинках зображені різновиди розподільчих коробок

Приклад схеми підключення освітлення приміщення

4.Різні способи підключення вимикача та освітлювальних приладів

Класичне підключення, з використанням розподільної коробки.

У коробку заводиться нульовий і фазний провід. Для простоти, захисне заземлення залишимо за дужками. Нульовий провід безпосередньо виводиться до світильника. Фаза подається на вимикач, потім проходить транзитом через коробку, і з’єднується з другим входом лампи.С точки зору монтажу – в розподільну коробку заходить 3 двожильних проводи. За таким же принципом, підключаються двох або трехклавішні вимикачі. Тільки транзитних фазних проводів (від клавіш до ламп) через коробочку пройде більше. Якщо ви підключаєте кілька світильників на один вимикач, немає сенсу встановлювати кілька розподільних коробок. Можна підключити лампи паралельно, починаючи від першого світильника. В такому випадку, вимикач буде групповим.

Проводка для світильника без розподільних коробок.

В цьому випадку, від найближчої розподільної коробки, в корпус вимикача заводиться силовий кабель. Нульовий провід підключається до світильника безпосередньо, а фазний розмикається вимикачем. З одного боку – так економиться одна коробка. З іншого боку – кабель прокладається нераціонально, і повинен заводитися в корпус вимикача знизу або збоку. У той час, як за стандартною загальноприйнятою схемою, магістральна лінія проходить уздовж стелі. А вже від стельових розподільчих коробок, проводка опускається до розеток або вимикачів.

Способи з’єднання проводів в розподільних коробках

Домашнє завдання : опрацювати матеріал, переглянути відеофрагментивиконання з'єднань на електричних схемах

Е-1 Пробивні роботи

                                                             Пробивні роботи

1.Пробивні роботи

2.Призначення кабельної лінії

3.Основні елементи кабельних ліній

 
1. Пробивні роботи

Завдяки використанню прогресивних способiв закрiплення деталей та конструкцiй в будiвельнi основи при сучасних iндустрiальних методах монтажу обсяг пробивних робiт i витрати працi на їх виконання значно скорочуються. Цьому сприяють спорудження каналiв, нiш, наскрiзних отворiв у будiвельнвх конструкцiях при їх виготовленнi, встановлення закладних деталей, проклеювання, забивання та влаштування деталей електропроводок i електроустановочних виробiв. Однак пробивних робiт повнiстю уникнути неможливо.

Для скорочення витрат та забезпечення потрiбних геометричних розмiрiв пробивнi роботи слiд виконувати механiзованим способом.

Для виконання пробивних робiт використовують електродрилi, пневматичнi молотки, перфоратори, електромагнiтобури, електромолотки.

Пробивнi роботи виконують ручним i механiзованим iнструментом ударної, ударно-поворотної та ударно-обертової дiї.

Якщо неможливо або недоцiльно використовувати механiзований iнструмент, гнiзда й отвори в будiвельних основах пробивають зубилом, скарпелем, оправкою, пробiйником, молотком або кувалдою, а це потребує великих витрат працi та часу.

У цегляних i бетонних будiвельних основах гнiзда й отвори пробивають оправкою з пробiйником. Ручнi пробiйники використовують для пробивання гнiзд пiд дюбелі.

Для заготовлення гнiзд i отворiв у будiвельних основах з червоної або силiкатної цегли, шлакобетону з наповнювачем iз цегляного щебеню чи вапняку використовують iнструмент обертової дiї.

При виконаннi гнiзд i отворiв у бетонi необхiдно знати не тiльки його марку, а й рiд iнертного наповнювача. Бетони з наповнювачем iз цегли або вапняку можна свердлити, а з наповнювачем iз гранiту або пiсковику через велику кiлькiсть кварцу свердлити дуже важко. Тому тут застосовують iнструмент ударної, ударно-поворотної та ударно-обертової дії, який здатен дробити абразивний наповнювач.

Для прокладання проводiв у разi прихованої електропроводки в цегляних стiнах i гiпсолiтових перегородках виконують вибiрку борозен механiзмом МВБ-2МУI, який дає змогу заготовляти борозна завширшки 8 мм i завглибшки 20 мм або. Робочим iнструментом у механiзмi є дискова фреза, якiй передається обертання через спецiальний редуктор вiд привода механiзму (електросвердлильної машини). Є борознофрези і інших видів, виробників і конструкцій, наприклад з двома фрезами і пилососом.

Для механiзованого пробивання гнiзд i отворiв використовують iнструменти з твердосплавними кромками: цилiндричне свердло; спiральне свердло; коровку; лом для пневматичних молотків; бурик; пробiйник; шлямбур для електросвердлильної машини.

Робочi кромки iнструментiв виготовляють з металокерамiчних твердих сплавiв ВК, якi складаються iз зерен карбiду вольфраму, цементованих металевим кобальтом. Цi сплави мають найбiльшi твердiсть, теплостiйкiсть i стiйкiсть проти спрацювання.

2.Призначення кабельної лінії

Кабельною лінією називається лінія для передавання електро­енергії одним або кількома паралельно прокладеними кабелями зі з’єднувальними, стопорними і кінцевими муфтами та кріпильними деталями.

Кабельні лінії порівняно з повітряними мають низку переваг, до яких частково належать триваліший термін роботи, відсутність опор, велика надійність в експлуатації. Вони не загромаджують вулиць, проїздів, виробничих територій, але вартість їх значно більша від вартості повітряних ліній.

Кабельні лінії використовують для каналізації електроенергії напругою до 35 кВ.

Прокладання кабельної лінії виконують згідно з Правилами будови електроустаткування (ПБЕ), а також інструкціями та про­ектами. Траси кабельних ліній обирають з найменшими витрата­ми кабелів із забезпеченням їх збереження від механічних пошкод­жень, корозії та вібрації, при цьому уникають перетину кабелів один з одним, кабелями іншого призначення, трубопроводами.

3.Основні елементи кабельних ліній

Будь-який кабель, а зараз їх багато різновидів залежно від призначення та робочої напруги, складається зі струмопровідної жили, ізоляції й захисних оболонок. Струмопровідні жили виго­товлені з міді або алюмінію і можуть бути одно- і багатожильни­ми. За числом жил кабелі можуть бути одно-, дво-, три- і чотири­жильними. Ізоляцію кабелів до 1000 В виконують гумовою, а по­над 1000 В — із багатошарового просоченого паперу і різних пластиків (поліетилену, полівінілхлориду й ін.).

Захисні оболонки перешкоджають проникненню вологи, газів і кислот, їх виготовляють алюмінієвими та хлорвініловими. Для механічної міцності цих оболонок зверху накладається стальна або дротяна броня.

Трижильні кабелі виготовляють на напругу 1, 3, 6, 10, 35 кВ, а чотирижильні — на 1 кВ. В чотирижильному кабелі четверта жила має площу поперечного перерізу вдвічі меншу від перерізу кожної з основних жил.

Силові кабелі випускають перерізом від 2,5 до 300 мм2, жили кабелів можуть бути круглими або сектороподібними. Для сигналізації, керування і зв’язку використовують багатожильні кабелі, в яких кількість жил сягає від десятка до сотень. Кабелі укладають на кабельних спорудах.

Для з’єднання, відгалуження та окінцювання кабелів використовують кабельні муфти.

Кабелі прокладають в каналах, в трубах, на лотках, на тросах, в землі.

Мал. 17.1. Прокладання кабелів на тросах: а — по колонах; б — по колонах з кріпленням троса до стіни; в — між стінами; 1 — обхват кінцевий; 2 — натяжна муфта; 3 — підвіска; 4 — несучий трос; 5 — проміжний обхват; 6 — кабель; 7 — колона; 8 — анкер; 9 — стіна; 10 — тросовий затискач

Мал. 17.2. Прокладання кабелю кабелеукладачем: 1 — трактори типу Т-100 М; 2 — трактор типу Т-100 МБГ; З — кабелеукладач типу КУ-150; 4 — вхідний лоток касети; 5 — барабан із кабелем; 6 — кабельний транспортер; 7 — ніж; 8 — касета для кабелю; 9 — кабель

Мал. 17.3. Елементи трубних заготовок, зігнутих під різними кутами

Домашнє завдання: підручник В.В.Чорна, С.В.Чорний "Технологія електромонтажних робіт" с.54-61

Е-1 Трудова та технологічна дисципліна

                                       

                                                               Трудова та технологічна дисципліна

1.Призначення трудової та технологічної дисципліни

2.Аспекти трудової дисципліни

1.Трудова дисципліна - це сукупність правових норм, котрі регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов’язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають види заохочень за успіхи у праці.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання та виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

Причому, якщо раніше правове регулювання трудової дисципліни здійснювалося переважно шляхом посилення дисциплінарної відповідальності за трудові правопорушення, то у період переходу до ринкових відносин ухил робиться на більш чітке регламентування взаємних прав та обов’язків трудових правовідносин і стимулювання високої якості праці найманих робітників.

Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову та виробничу дисципліну, неухильно додержуватися законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. Зокрема, всі власники зобов’язані забезпечити розмір оплати праці найманих робітників не нижче мінімальної заробітної плати, встановленої державою; забезпечити дотримання гарантій, встановлених для неповнолітніх працівників та жінок; регулярно сплачувати внески до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Власник повинен створити працівнику належні умови праці, забезпечувати його сировиною, устаткуванням, робочим інструментом, організувати охорону речей працівника під час його роботи. Важливим обов’язком власника є обов’язок своєчасно виплачувати працівнику заробітну плату та надавати оплачувану щорічну відпустку зі збереженням місця роботи.

Трудова дисципліна як правнича категорія розглядається в аспектах, тісно пов'язаних між собою (рис. 1).

Термін "трудова дисципліна" і "дисципліна праці" розглядаються як синоніми.

Рис. 1 Аспекти трудової дисципліни

• Як принцип трудового права дисципліна праці передбачає:

1) обов'язок працівника дотримуватися трудової дисципліни;

2) право роботодавця вимагати від працівника виконання обов'язків, установлених чинним законодавством про працю, трудовим договором.

• Як елемент трудових правовідносин трудова дисципліна проявляється:

1) у встановленні обов'язку працівника згідно з трудовими правовідносинами підпорядковуватися дисципліні праці в організації, правилам внутрішнього трудового розпорядку;

2) в індивідуалізації (персоніфікації) трудових обов'язків у зв'язку з укладеним трудовим договором1.

• Як фактична поведінка працівників — рівень дотримання працівниками організації внутрішнього трудового розпорядку в організації, дисципліни праці.

• Як інститут трудового права — система правових норм, які:

1) регулюють внутрішній трудовий розпорядок в організації (ст. 142 КЗпП) та встановлюють трудові обов'язки працівників (ст. 139 КЗпП) і роботодавця (ст. 141 КЗпП);

2) оцінюють поведінку працівника у процесі праці: встановлюють види заохочення за успіхи в роботі та відповідальність за невиконання трудових обов'язків.

Трудова дисципліна — система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.

Згідно зі ст. 21 КЗпП, працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові.

Технологічна дисципліна праці — дотримання у процесі трудової діяльності встановлених законодавством технічних правил.

Виробнича дисципліна — дотримання трудової дисципліни, а також технологічної дисципліни, забезпечення ритмічної роботи організації, порядку на виробництві (рис. 2).

Рис. 2 Значення трудової дисципліни

Методи забезпечення трудової дисципліни — способи забезпечення виконання працівниками та роботодавцем своїх обов'язків, передбачені трудовим законодавством.

Трудова дисципліна забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці і застосуванням, у необхідних випадках, заходів дисциплінарного і громадського впливу.

Згідно зі ст. 88 КЗпП, нормальними умовами праці вважаються перераховані на рис. 3.

Рис. 3 Нормальні умови праці працівників

У ст. 140 КЗпП визначено методи забезпечення трудової дисципліни (рис. 4).

Рис. 4 Методи забезпечення трудової дисципліни

• Метод переконання — спосіб виховного впливу на працівників. У сучасних умовах набувають значення економічні й організаційні умови праці, регламентування взаємних прав та обов'язків сторін трудових правовідносин і матеріальне стимулювання сумлінної праці.

• Метод заохочення — моральне та матеріальне заохочення за сумлінну працю, надання переваг і пільг працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки.

• Метод примусу — застосування до порушників трудової дисципліни, у необхідних випадках, заходів дисциплінарного і громадського впливу та матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну роботодавцеві внаслідок невиконання покладених на них трудових обов'язків.

Домашнє завдання: методи забезпечення трудової дисципліни

Е-21 Електромашинні перетворювачі

                                                 Електромашинні перетворювачі

1.Вимірювальні перетворювачі

2.Цифрові вимірювальні прилади

1. Вимі́рювальний перетво́рювач — вимірювальний пристрій, призначений для формування на своєму виході сигналу, що функціонально зв'язаний із сигналом вимірюваної інформації на вході у формі, зручній для передачі, подальшого перетворення, обробки та збереження.

     

     Загальна характеристика

Місце вимірювального перетворювача у структурі системи автоматичного контролю.

Вимірювальний перетворювач — елемент системи автоматичного контролю (див. рис.).

На відміну від вимірювального приладу, сигнал на виході вимірювального перетворювача (вихідна величина) безпосередньо не сприймається спостерігачем. Обов'язкова умова вимірювального перетворення — збереження у вихідному сигналі інформації про кількісне значення вимірюваної величини через забезпечення функціональної залежності (переважно, лінійної) між вимірюваною величиною та сигналом на виході.

У структурі давача зазвичай виділяють вимірювальний перетворювач, що безпосередньо пов'язаний з вимірюваною величиною. Первинним вимірювальним перетворювачем, або чутливим елементом, називається перетворювач, який першим взаємодіє з об'єктом вимірювання^[1] і видає сигнал вимірювальної інформації. Первинний вимірювальний перетворювач у значній мірі визначає основні технічні характеристики давача.

Основні характеристики вимірювальних перетворювачів:

·         номінальна статична характеристика перетворення (градуювальна характеристика) — залежність між інформативними параметрами вхідного і вихідного сигналів;

·         коефіцієнт перетворення — коефіцієнт пропорційності лінійної залежності вхідного і вихідного сигналів;

·         чутливість — відношення приросту вихідного сигналу до відповідного йому приросту вхідного сигналу (для випадку лінійної залежності чутливість збігається з коефіцієнтом перетворення);

·         діапазон вимірювань — різниця граничних величин, що обмежують діапазон вимірюваної величини у якому робота вимірювального перетворювача задовольняє поставленим вимогам. В акустиці, оптиці та деяких інших областях використовується термін динамічний діапазон, що визначається виразом:

Вимоги, що висуваються до вимірювальних перетворювачів

Для успішного застосування вимірювальні перетворювачі повинні мати:

·         високу статичну і динамічну точність роботи, що забезпечує формування вихідного сигналу з мінімальними спотвореннями;

·         високу вибірковість — сенсор повинен реагувати лише на зміну тієї величини, для виміру якої він призначений;

·         стабільність характеристик у часі;

·         відсутність впливу навантаження у вихідному колі на режим роботи вхідного ланцюга;

·         високу надійність при роботі в несприятливих умовах навколишнього середовища;

·         повторюваність характеристик (взаємозамінність);

·         просту і технологічну конструкцію;

·         зручний монтаж та обслуговування;

·         низьку вартість.

     

     Класифікація вимірювальних перетворювачів

За принципом дії

Принцип роботи вимірювального перетворювача може базуватись на використанні практично будь-яких фізичних явищ. Задача полягає в розробці на основі цих явищ принципів дії перетворювачів і доведення їх до конкретних методів та конструкцій, що забезпечували б, у першу чергу, необхідні метрологічні характеристики в заданих умовах застосування. У зв'язку з широким використанням передачі сигналів у вигляді електричних величин класифікація перетворювачів за видом сигналу може бути зведена до наступних видів:

·         перетворення електричних величин в електричні (подільники напруги і струму, вимірювальні трансформатори, вимірювальні підсилювачі струму і напруги);

·         перетворення неелектричних величин в електричні (термопари, терморезистори, тензорезистори, фотоелементи, реостатні, ємнісні та індуктивні датчики переміщення і т. д.);

·         перетворення електричних величин в неелектричні (механізми електровимірювальних приладів, що перетворюють величину сили струму чи напруги у відхилення стрілки чи світлового променя, датчики ультразвукових витратомірів і т. д.);

·         перетворення неелектричних величин в неелектричні (пневматичні вимірювальні перетворювачі, важелі, зубчасті передачі, мембрани, сильфони, оптичні системи тощо).

За виглядом функції перетворення

За виглядом функції перетворення вимірювальні перетворювачі поділяють на три великі групи:

·         масштабні, що змінюють в певну кількість разів розмір вхідної величини без зміни її фізичної природи;

·         функціональні, що однозначно функціонально перетворюють вхідну величину зі зміною природи вхідної величини або без її зміни;

·         операційні, які виконують над вхідною величиною математичні операції вищого порядку — диференціювання чи інтегрування за часовим параметром.

У залежності від виду вихідного сигналу

·         Аналоговий вимірювальний перетворювач — вимірювальний перетворювач, що перетворює одну аналогову величину (аналоговий вимірювальний сигнал) в іншу аналогову величину (вимірювальний сигнал);

·         Аналого-цифровий вимірювальний перетворювач — вимірювальний перетворювач, призначений для перетворення аналогового вимірювального сигналу у цифровий код;

·         Цифро-аналоговий вимірювальний перетворювач — вимірювальний перетворювач, призначений для перетворення числового коду вимірюваного сигналу в аналогову величину.

За характером перетворення вхідної величини у вихідну

·         параметричні, до яких відносять резистивні, індуктивні, трансформаторні і ємнісні перетворювачі. Їх широко використовують для перетворення неелектричних величин (переміщення, зусилля, тиску, температури та ін.) у електричні величини (напругу, струм, частоту та ін.);

·         генераторні перетворювачі перетворюють вхідні величини в електрорушійну силу. Вони не потребують енергії додаткових джерел живлення, оскільки використовують енергію вхідного сигналу. Найбільшого поширення набули індукційні, термоелектричні, п'єзоелектричні, фотоелектричні перетворювачі;

·         частотні перетворювачі бувають позиційні і коливальні. Позиційні частотні перетворювачі мають зазвичай укріплений на осі ротора об'єкта профільований диск, який при своєму обертанні модулює сигнал у колі параметричного перетворювача або генерує сигнал у вихідному колі. В коливальних частотних перетворювачах використовуються властивості коливальних систем різної фізичної природи;

·         фазові перетворювачі перетворюють вхідну величину у фазовий зсув вихідної змінної напруги. Відлік фазового зсуву ведеться від опорної напруги, якою найчастіше береться напруга живлення. Використовуються фазові перетворювачі для вимірювання як електричних, так і неелектричних величин.

   2.Принцип дії цифрових вимірювальних приладів заснований на перетворенні вимірювального неперервного сигналу в електричний код, який відображається у цифровій формі.

У загальному випадку цифровий прилад містить вхідний пристрій, аналогово-цифровий перетворювач і цифровий відліковий пристрій.

Вхідний пристрій призначений для забезпечення великого вхідного опору, зміни діапазону вимірювання та визначення полярності вхідного пристрою. Аналогово-цифровий перетворювач перетворює аналоговий розмір у дискретний сигнал у вигляді електричного коду пропорційний вимірювальній величині. Результат вимірювання реєструється на табло цифрового відлікового пристрою.

Перевагою цифрових приладів є малі похибки вимірювання (0,1 – 0,001%) у широкому діапазоні вимірювальних сигналів, висока швидкість дії (до 500 вимірювань/с), видача результатів вимірювань у цифровому вигляді, можливість документальної реєстрації вимірювальної інформації за комп’ютерної техніки для наступного опрацювання.

До недоліків варто віднести: складність схем і конструкції, високу вартість, меншу надійність. Ці недоліки можна вважати тимчасовими, оскільки в даний час вони швидко усуваються у зв’язку з розвитком мікроелектронної елементної бази.

Будова багатомежових приладів. Шунти та додаткові опори

Щоб збільшити діапазон вимірювання сили струму в раз необхідно, щоб крізь амперметр, як і раніше, проходив струм силою, а струмпроходив крізь паралельний амперметру шунт (рис.1). Напруга між точками і:

Домашнє завдання: підручник А.М.Гуржій "Електротехніка з основами промислової електроніки" с.305 Пристрої вторинних джерел енергії